Віра в героїзм створює героїв
08 травня 2025 року в селі Несвіч на фасаді Несвічівської гімназії була встановлена та відбулося відкриття меморіальної дошки випуснику Дульку Андрію Валерійовичу.
Дулько Андрій Валерійович народився 16 травня 1984 року.
Зростав у с.Несвіч з мамою, братом, сестрою та вітчимом. Ходив до місцевої школи, де завжди був на хорошому рахунку. Після її закінчення пішов навчатися у ВПУ на факультет архітектури та дизайну. Здобув спеціальність маляр-штукатур, муляр. Після закінчення училища одразу пішов працювати, щоб батькам було легше. Андрій мав ще менших брата та сестру, які на той час ходили до школи. Попрацювавши трошки, заробивши гроші щоб мати опору, вступив на заочну форму в Луцький фаховий коледж львівського торгівельно-економічного університету на спеціальність «Підприємництво та торгівля».
Після цього отримав пропозицію працювати менеджером з продажу сільськогосподарської техніки у компанії Украгролізинг».
Згодом познайомився із майбутньою дружиною Ольгою та у 2012 одружився. Молода сім'я переїхала жити у місто Червоноград, тепер уже Шептицький. Тут Андрій працював та влаштовував життя.
У 2013 році народився син Арсен. Після його народження вирішив їздити на заробітки, адже зарплати у містечку були невисокі.
Працював на будівництві, адже у цій справі був професіоналом. Умів робити все: і клеїти шпалери, і плитку класти, і штукатурити, одним словом будувати та ремонтувати. А ще він власноруч робив ремонт з нуля, у своїй квартирі, але так і не пожив там ні дня. Не встиг, хоча такі плани будував і мріяв, що з дітками нарешті матимуть свій куточок.
В 2014 році починається війна на сході країни, і Андрій, не вагаючись стає на захист нашої держави. Службу проходив у в/ч 0998 у 24 ОМБ імені Короля Данила. Служив більше року, згодом повернувся додому. Важко було адаптуватись до мирного життя, але він завжди казав, що «…на нашій землі москаля не буде».
Згодом у 2018 році народжується другий син Олексій. І ніби життя продовжується, і все добре, але Андрій не може сидіти спокійно дома знаючи що там десь війна і його побратими гинуть.
У 2021 році Дулько Андрій Валерійович підписує контракт і повертається на службу у 24 ОМБР виконувати бойові завдання на Луганському напрямку біля населеного пункту Попасна. Його контракт мав закінчитися 25 березня 2022року, і 21 лютого він повертався у частину для ротації. Ще встиг зранку забігти додому, побачити на кілька годин сім'ю, після чого відправився для підписання документів про звільнення. Але 22 лютого 2022 року починається повномаштабне вторнення росії і Андрій залишається в частині. Він не вагаючись взяв знову зброю до рук щоб захищати свою державу. Його майже одразу повертають у Попасну, щоб тримати позиції.
Ще 25 березня 2022 року Андрій востаннє поговорив з дружиною а уже 26.03.22 був дуже важкий бій де він з побратимами до останього тримав позиції.
Саме з 26 березня 2022року з ним пропав звязок .
Сімʼя отримала сповіщення що він безвісти зниклий. Дружина, брат та сестра не покладали надій, шукали де могли і не могли. Але, на жаль, дива не сталося і через майже 2,9 роки, 2 грудня 2024 року родину сповістили про співпадіння ДНК. Андрій загинув, але повернувся додому героєм про якого всі згадають добрим словом. Поховали Дулька Андрія Валерійовича 9 грудня 2024 року у м.Шептицький на алеї Слави.
Присутня на заході голова Городищенської сільської ради висловила слова спічуття рідним героя та закликала пам'ятати героїв та вірити в перемогу.
Святі отці православної церкви України освятили меморіальну дошку та закликали молитись за Україну і її героїв, тих, що виборюють незалежність, і тих, що відійшли у вічність.
Читайте головні новини Городищенської громади також на нашій сторінці у Facebook Городищенська
